Про відносини з росіянами: Отруйне насіння Путіна

Зустріч українських та німецьких журналістів у Берліні перетворилася на катастрофу. Одне з питань: як далеко має зайти ізоляція Росії?

Putin spiegelt sich in den Brillengläsern einer Frau

Foto: Valery Sharifulin/ITAR-TASS/imago

Це було задумано як обмін думками – непублічна зустріч між 17 українськими журналістами та п’ятьма їхніми колегами з taz, FAZ, Deutschlandfunk, Tagesspiegel та Zeit Online, яка відбувалася минулої пʼятниці у Берліні. Учасники були запрошені журналістською мережею n-ost. Утім те, що з доброю метою задумувалося, перетворилося зрештою на катастрофу. Коли мова зайшла про висвітлення війни в Україні німецькою пресою, яка також надає простір для представників російського громадянського суспільства, та згадкою у цьому контексті слова „діалог“, настрій у гостей змінився. Руки затрусилися, голоси почали зникати, потекли сльози.

Причина – діалог з росіянами, навіть сам факт надання їм майданчика є неприйнятним та рівноцінний нав’язуванню. Адже зрештою кожен з них винен у цій війні. Навіть меню напоїв, яке лежало на столах у залі, було сприйнято як провокація – у переліку була горілка „Московська“. Знов і знов лунало слово „цинізм“.

Рефлексії щодо заходу згодом продовжилися у соціальних мережах. Пост однієї з українських учасниць про те, що німецькі колеги, скоріш за все, не розуміють, що мир у Європі можливий лише після зникнення Росії як держави, можна вважати одним з найм’якіших формулювань.

Такі реакції зрозумілі та мають сприйматися серйозно. Водночас у такий різкий та без прикрас спосіб вони окрім іншого роблять ще зрозумілішим масштаб прірви, яку ця війна вже утворила та ще продовжить утворювати.

Цинізм у надлишку

Це війна, у якій російська армія виконує чітку програму. Зрештою, мова йде про знищення української держави, разом з її мовою, культурою та історією – згідно з кремлівським нарративом, „сумна випадковість історії“ має бути виправлена.

Аби досягти цієї мети Москва буде використовувати усі можливі засоби: невибіркові атаки без урахування жертв серед цивільного населення, воєнні злочини, такі як масові вбивства, зґвалтування та насильницька депортація тисяч українців до Росії. Тобто сліпе бажання знищення через провалену операцію із захоплення міста або області. Усе це супроводжується зухвалою брехнею з боку добре налагодженої роботи російської машини пропаганди, яка розпалює ненависть і тримає населення в ізоляції від інформації, що насправді відбувається.

На цьому тлі багато з того, що можна спостерігати у західних країнах, не в останню чергу у Німеччині, дійсно має здаватися незрозумілим та цинічним в Україні.

Так німецький уряд повторює свою мантру про тверду підтримку України. Утім, поки що, до України доставлено лише скромні обсяги зброї з Берліна. Пояснення, які постійно змінюються, мають слугувати виправданням, яке зацікавлена громадськість не може інтерпретувати інакше, як ліниві відмовки та приховання справжніх мотивів благородної стриманості.

До речі, щодо поставок озброєння: інтерес до цієї дискусії, схоже, слабшає, як загалом і до подій в Україні, хоч це і не унікальна особливість цієї війни. На внутрішніх дебатах вже давно домінують інші теми: як подолати майбутній дефіцит енергії, який очікує Німеччину восени та взимку? Важливо: ця проблема – результат повної залежності від Росії, яку Німеччина власноруч створила.

Давайте будемо відвертими: як би Москва не розпочала повномасштабне вторгнення до України (як ми знаємо, війна там триває вже 8 років), Німеччина просто продовжувала б діяти як і раніше: купувати дешеві нафту та газ і вводити в експлуатація газогін Nord Stream 2 – тобто business as usual. Між тим, дочірня компанія BASF – Wintershall Dea отримує мільйонні прибутки від видобутку нафти у Західному Сибіру, про що минулого тижня йшлося у репортажі тележурналу „Monitor“.

Тільки ці три приклади показують – у цій війни надлишок цинізму. Утім навіть у цей час існує не лише біле та чорне. Від цього усвідомлення не мають закриватися зокрема й медіа та ті, хто в них працює. Перш за все, коли вони свою професію та з нею повʼязані стандарти сприймають усерйоз.

Розділяй і володарюй

Нещодавно у taz була опублікована стаття українського журналіста про росіянина, який підтримує українську армію і робить усе можливе, щоб отримати українське громадянство. У нинішній ситуації вже лише один такий текст може зробити цього журналіста в очах деяких з його колег „зрадником“.

Але це ще не все: є такі російські та білоруські журналісти, які попри високий особистий ризик протидіють своїм правителям та залишаються солідарними з Україною. На сторінках taz-щоденника вони регулярно отримують можливість висловитися. Саме на таких як вони і розрахований вислів „Діалог попри війну!“, написаний на записнику Фонду taz Panter, який також зазнав великої критики.

Але тепер, очевидно, до колективної відповідальність будуть залучені і вони. Ось воно отруйне насіння Путіна, яке розділяє нації та людей на хороших та поганих. Розділяй і володарюй.

Які висновки можна зробити з цього? Очевидно, зараз ще дійсно зарано намагатися тримати канали спілкування відкритими і сприяти діалогу та різним поглядам. Утім, все ж таки, спробувати варто, неважливо у якій формі, але потім.

З німецької Анастасія Магазова

Einmal zahlen
.

Fehler auf taz.de entdeckt?

Wir freuen uns über eine Mail an fehlerhinweis@taz.de!

Inhaltliches Feedback?

Gerne als Leser*innenkommentar unter dem Text auf taz.de oder über das Kontaktformular.

Wir alle wollen angesichts dessen, was mit der Ukraine derzeit geschieht, nicht tatenlos zusehen. Doch wie soll mensch von Deutschland aus helfen? Unsere Ukraine-Soli-Liste bietet Ihnen einige Ansätze fürs eigene Aktivwerden.

▶ Die Liste finden Sie unter taz.de/ukrainesoli

Bitte registrieren Sie sich und halten Sie sich an unsere Netiquette.

Haben Sie Probleme beim Kommentieren oder Registrieren?

Dann mailen Sie uns bitte an kommune@taz.de.